Стародавня Спарта

Місто Спарта виникло в X ст. до н. е. у північній частині ріки Єврота в Лаконії. Повноправні громадяни Спарти називали ся спартіати, підлегле населення називалося ілотами. Ілотія була формою рабства з наявністю засобів виробництва, худоби, май на в раба. Закон вимагав віддавати частину врожаю господарю, зберігаючи господарську ініціативу виробника. Ілотів було заборонено продавати за межі Спарти, відпускати на свободу. Спартіати отримували кращі ділянки родючої землі. Крім цих ділянок, виділялися ще земельні наділи для періеків, тобто «тих, що живуть навколо». Періеки займалися ремеслом та торгівлею, але не мали політичних прав.

Військову організацію спартіатів очолювали 2 воєначальники-царі (басилевси). Дві царські династії вважалися одна дорійською, інша — ахейською. Царі зберегли за собою жрецькі функції та частково судові. Вони не повинні були мати тілесних недоліків. Кожні 9 років царі повинні були проходити релігійне випробування. Лише успішно пройшовши його, вони отримували право царювання на наступне дев’ятиліття. Під час воєн царі командували військами.

Проте у Спарті царі майже не мали реальної влади, будучи обмеженими аристократією. Вони входили до складу ради старій шин — герусію, яка складалася з 28 старців-геронтів, що обиралися довічно і повинні були мати вік не менше 60 років та царів віком не молодше 30 років чи їх опікунів (до 30 років спартіати вважалися політично неповнолітніми і мали опікунів). Формально вища влада у Спарті належала апеллі — народним зборам воїнів-спартіатів віком не менше 30 років. Проте апеллане мала права обговорювати питання, підготовлені герусією, а могла лише голосувати «за» чи «проти». Більшість голосів визначала ся криком і взагалі шумом. При вирішенні питань, які вимагали точнішого визначення більшості, опоненти розходилися в різні боки поля, де відбувалися збори. В обох випадках цар, а пізнше — ефор на слух чи око визначав більшість голосів. Ефори були особливими посадовими особами, які з’явилися спочатку як представники 5 сіл, з яких утворилася Спарта, а згодом стали вищим органом спартанської аристократичної олігархії. Вони обиралися від усіх спартіатів терміном на 1 рік і мали вищу контрольну владу, а також право притягувати до відповідальності й судити всіх спартіатів, у тому числі й геронтів і царів. Ефори контролювали точне дотримання правил спартанського способу життя, керували внутрішньою і зовнішньою політикою та терористичними заходами проти ілотів. Геронти також обирали ся примітивним способом. Після смерті геронта про своє бажання обійняти цю посаду заявляло кілька конкурентів відповідного віку. Вони проходили один за одним перед народними зборами, які при цьому кричали, вітаючи їх, а спеціальна комісія в закритому приміщенні, не бачачи конкурентів, визначала, коли крик був гучнішим, і таким чином, кого обрано. Це створювало певні умови для зловживань і обрання «потрібних» людей.

До IX — першої половини VII ст. до н. є. належить цикл аграрних і соціально-політичних реформ. Більшість з них пов’язують з особою Лікурга. Законами Лікурга давався припис знищувати нежиттєздатних немовлят, бо з них не виросте воїн-захисник. Доля дитини розглядалася спеціальною комісією, куди її приводив батько. Виконання рішення також доручали батькові. З семирічного віку хлопчики піддавалися військовій муштрі та суворому вихованню під керівництвом наставників. Дітей щорічно сікли, причому вони не мали права показати, що їм боляче. Їх учили навіть красти, оскільки вважали, що це розвиває спритність та винахідливість. Викладались також музика і співи як предмети, необхідні для воїнів. Засвоївши лише початки письма і рахунків, спартіати не вміли говорити складними фразами. Відомий спартанський лаконізм, який навіть увійшов у приказку для визначення короткої мови, мав у своїй основі військові команди. Виховання хлопчиків закінчувалося своєрідною жахливою «практикою» вбивства людей. Загони молодих спартіатів розсіювалися по країні під час щорічної таємної війни проти обеззброєних ілотів та вбивали їх.

Досягнувши двадцятирічного віку, молодий чоловік ста вав рівноправним членом спільноти спартіатів. Тепер він був зобов’язаний брати участь у спільних військових обідах, для яких кожен спартіат доставляв щомісячно певну кількість ячменю, сиру, вина, інжиру та грошей. Зібравшись разом, спартіати їли знамениту чорну юшку з свинини, приготовлену на крові, з оцтом і сіллю.

Виховання дівчаток мало чим відрізнялося від виховання хлопчиків. Їх загартовували для того, щоб згодом вони стали здоровими матерями і народжували здорових дітей.

Спартанське військо було добре натреноване і відрізнялося дисциплінованістю. Головним обов’язком воїна було не покидати місце бою без наказу. Самовільний відступ вважався боягузтвом, а боягуз знаходився поза законом і часто змушений був позбавляти себе життя.

Лікург намагався боротися з багатством, заборонивши мати золоті та срібні речі.

Спартанців у грецькому світі поважали, але не любили. У середині VI ст. до н. е. Спарта створила військовий союз з більшістю держав Пелопоннесу за своєю гегемонією. Такий союз називали Пелопоннеським. Проте Спарта весь час втручалася у внутрішні справи союзників, розпоряджалася внесками, вирішувала всі питання на свою користь. Спираючись на свої військові загони і на сили Пелопоннеського союзу, Спарта у другій половині VI ст., до н. є. стала гегемоном Греції і активно втручалася в боротьбу демократичних та аристократичних угрупувань Афін

Джерело: http://www.history.vn.ua

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий