Древня цивілізація Месопотамії

Месопотамією (Межиріччям) давньогрецькі географи називали рівнинну область між Тигром і Євфратом, розташовану в їхньому нижньому й середньому плині. З півночі й сходу Месопотамія облямовувалася окраїнними горами. окраїнними горами Вірменського й Іранського нагір’їв, на заході граничила із Сірійським степом і напівпустелями Аравії, з півдня її обмивала Перська затока Центр розвитку найдавнішої цивілізації перебував у південній частині цієї території- у прадавній Вавилонії Північна Вавилонія звалася Аккад, південна — Шумер У північній Месопотамії, яка являє собою горбкуватий степ, що переходить у гірські райони, була розташована Ассирія.

Не пізніше IV тис. до н.е. на крайньому півдні Месопотамії виникли перші шумерські поселення. Деякі вчені вважаються, що шумери не були першими мешканцями південної Месопотамії, тому що багато топонімічних назв, що існували там після заселення низовий Тигру і Євфрату цим народом, не могли походити із шумерської мови можливо, що шумери застали в південній Месопотамії племена, що говорили мовою, відмінному від шумерського й аккадского, і запозичили в них найдавніші топоніми. Поступово шумери зайняли всю територію Месопотамії (на півночі — від району, де перебуває сучасний Багдад, на півдні до Перської затоки). Але звідки шумери прийшли в Месопотамію, з’ясувати поки не вдається. Згідно із традицією, що існувала серед самих шумерів, вони прибутки з островів Перської затоки. Шумери говорили мовою, родинні зв’язки якого з іншими мовами ще не встановлені. Спроби довести споріднення шумерського з тюркськими, кавказькими, этрусским або іншими мовами не дали скільки-небудь позитивних результатів.

У північній частині Месопотамії починаючи з першої половини III тис до н.е. жили семіти. Вони були скотарськими племенами прадавньої Передньої Азії й Сірійському степу. Мова семітських племен, що поселилися в Месопотамії, називався аккадским. У південній Месопотамії семіти говорили на вавилонському, а до півночі, у середній частині долини Тигру,- на ассірійському діалекті аккадского мови.

Протягом декількох століть семіти жили поруч із шумерами, але потім стали просуватися на південь і до кінця III тис. до н.е. зайняли всю південну Месопотамію. В результаті цього аккадский мова поступово витиснула шумерський. Однак останній залишався офіційною мовою державної канцелярії ще в XXI в. до н.е. , хоча в побуті він усе більше замінявся аккадским ДО початку II тис. до н.е. шумерський був уже мертвою мовою. Лише в глухих болотах нижнього плину Тигру і Євфрату він зміг зберегтися до середини тис. до н. э, але потім і там його місце зайняв аккадский. Однак як мова релігійного культу й науки шумерський продовжував існувати й вивчатися в школах до I в. н.е. , після чого клинопис разом із шумерським і аккадским мовами була остаточно забута. Витиснення шумерської мови зовсім не означало фізичного знищення його носіїв. Шумери злилися з вавилонянами, зберігши свою релігію й культуру, які в них з невеликими змінами запозичили вавилоняне.

Наприкінці III тис. до .е. у Месопотамію із Сірійського степу почали проникати западносемитские скотарські племена. Вавилоняне називали ці племена амореями. По-аккадски Амурру означало «захід», головним чином стосовно до Сирії, і серед кочівників цього регіону було багато племен, що говорили на різних, але близьких один одному діалектах. Частина цих племен називалася су- тии, що в перекладі з аккадского означало «кочівники».

З III тис. до н.е. у північній Месопотамії, від верхів’їв ріки Діяли до оз. Урмії, на території сучасного Іранського Азербайджану й Курдистану, жили племена кутії, або гутії. З найдавніших часів на півночі Месопотамії жили хурритскі племена. Очевидно, вони були автохтонними жителями Північної Месопотамії, Північної Сирії й Вірменського нагір’я. У Північній Месопотамії хурриты створили держава Митанни, яке в середині II тис. до н.е. було однієї з найбільших держав Близького Сходу. Хоча хурриты були основним населенням Митанни, там проживали й индоарийские по мові племена. У Сирії хурриты, очевидно, становили меншості населення. По мові й походженню хурриты були близькими родичкою урартских племен, що жили на Вірменськім нагір’ї. В III-II тис. до н.е. хуррито — урартский етнічний масив займав усю територію від рівнин Північної Месопотамії до Центрального Закавказзя. Шумери й вавилоняне називали країну й племена хурритов Субарту. В окремих районах Вірменського нагір’я хурриты зберігалися ще в VI- V вв. до н.е. В II тис. до н.е. хурриты запозичили аккадскую клинопис, якому вони писали по-хурритски й по-аккадски.

У другій половині II тис. до н.е. з Північної Аравії в Сірійський степ, у Північну Сирію й Північну Месопотамію хлинула потужна хвиля арамейських племен. Наприкінці XIII в. до н.е. арамеи створили в Західній Сирії й південно-західної Месопотамії безліч дрібних князівств. До початку I тис. до н.е. арамеї майже повністю асимілювали хурритске й аморейске населення Сирії й північної Месопотамії.

В VIII в. до н.е. арамейські держави були захоплені Ассирією. Однак після цього вплив арамейської мови тільки підсилився. ДО VII в. до н.е. уся Сирія говорила по-арамейські. Ця мова почала поширюватися й у Месопотамії. Його успіхам сприяли й численність арамейського населення, і та обставина, що арамеи писали зручним і легеням для засвоєння листом.

В VIII-VII вв. ассірійська адміністрація проводила політику насильницького переселення скорених народів з одного району Ассірійської держави в іншій. Ціль таких «перетасувань» — утруднити взаєморозуміння між різними племенами, запобігти їхнім заколотам проти ассірійського ярма. Крім того, ассірійські царі прагнули заселити спустошені під час нескінченних воєн території. У результаті неминучого в таких випадках змішання мов і народів переможцем виходив арамейську мову, яка стала пануючою розмовною мовою від Сирії до західних районів Ірану, навіть у самій Ассирії. Після катастрофи Ассірійської держави наприкінці VII в. до н.е. ассирийцы повністю втратили своя мова й перейшли на арамейський.

Починаючи з IX в. до н.е. у південну Месопотамію почали вторгатися родинні арамеям халдейські племена, які поступово зайняли всю Вавилонію. Після завоювання Месопотамії персами в 539 г. до н.е. арамейський став офіційною мовою державної канцелярії в цій країні, а аккадский зберігався лише у великих містах, але й там поступово витіснявся арамейським. Самі вавилоняне до I в. н.е. повністю злилися з халдеями й арамеями.

На рубежі IV і III тис. до н.е. , приблизно одночасно з виникненням держави в Єгипті, у південній частині межиріччя Тигру і Євфрату з’являються перші державні утвори. НА початку III тис. до н.е. на території південної Месопотамії зложилося кілька невеликих міст- держав. Вони були розташовані на природніх пагорбах і оточені стінами. У кожному з них жило приблизно 40-50 тис. чоловік. На крайньому південно-заході Месопотамії перебувало місто Эриду, поблизу нього- місто Ур, що мав величезне значення в політичній історії Шумеру. На березі Євфрату, до півночі від Ура, перебувало місто Ларса, а до сходу від нього, на березі Тигру, -лагашлаваш,лага,лагам,лагах. Більшу роль в об’єднанні країни зіграло місто Урук, що виник на Євфраті. У центрі Месопотамії на Євфраті перебував Ниппур, що був головним святилищем усього Шумеру.

У першій половині III тис. до н.е. у Шумері створилося кілька політичних центрів, правителі яких носили титул лугаль або энси. Лугаль у перекладі означає «велика людина». Так звичайно називали царів. Энси називали самостійного владику, що правив яким-небудь містом з найближчою округою. Титул цей жрецького походження й свідчить про те, що спочатку представник державної влади був також главою жрецтва.

У другій половині III тис. до н.е. на переважне становище в Шумері став претендувати Лагаш. У середині XXV у Лагаш у жорстокій битві розгромив свого постійного ворога — місто Умму, розташований до півночі від нього. Пізніше правитель Лагаша Энметена (близько 2360-2340 рр. до н.е. ) переможно закінчив війну з Уммой.

Внутрішнє становище Лагаша не було міцним. Народні маси міста були защемлені у своїх економічних і політичних правах. Щоб відновити їх, вони об’єдналися навколо Уруиним, одного із впливових громадян міста. Той змістив энси по імені Лугальанда й сам зайняв його місце За період шестирічного правління (2318-2312 рр. до н.е. ) він провів важливі соціальні реформи, які є найдавнішими відомими нам правовими актами в області соціально-економічних відносин. Він першим проголосив, що став згодом популярним у Месопотамії гасло: «Нехай сильний не кривдить удів і сиріт!» Були скасовані побори із жрецького персоналу, збільшене натуральне постачання підневільних храмових працівників, відновлена незалежність храмового господарства від царської адміністрації. Певні поступки були зроблені й рядовим верствам населення: зменшена плата за здійснення релігійних обрядів, скасовані деякі податки з ремісників, зменшена повинність на зрошувальних спорудженнях. Крім того, Уруинимгина відновив судову організацію в сільських громадах і гарантував права громадян Лагаша, захистивши їх від лихварської кабали. Нарешті, була ліквідована поліандрія (многомужество). Усі ці реформи Уруинимгина видав за договір з головним богом Лагаша Нингирсу, а себе оголосив виконавцем його волі.

Однак, поки Уруінимгіна був зайнятий своїми реформами, почалася війна між Лагашем і Уммой. Правитель Умми Лугальзагеси заручався підтримкою міста Урука, захопив Лагаш і скасував уведені там реформи. Потім Лугальзагеси узурпував владу в Уруке й Эриду й поширив своє панування майже на весь Шумер. Столицею цієї держави став Урук. Основною галуззю економіки Шумеру було землеробство, засноване на розвиненій зрошувальній системі. До початку III тис. до н.е. ставиться шумерський літературний пам’ятник, що носить назва «Землеробський альманах». Убраний він у форму повчання, що дається досвідченим хліборобом своєму синові, і містить вказівки, як зберігати родючість ґрунту й призупинити процес її засолення. У тексті також дається докладний опис польових робіт у їхній тимчасовій послідовності. Велике значення в господарстві країни мало й скотарство.

Розвивалося ремесло. Серед міських ремісників було багато будівельників будинків. Розкопки в Уре пам’ятників, що ставляться до середини III тис. до н.е. , показують високий рівень майстерності шумерської металургії. Серед похоронного реманенту знайдені виготовлені із золота, срібла й міді шоломи, сокири, кинджали й списа, зустрічаються карбування, гравірування й зернь. Південна Месопотамія не мала у своєму розпорядженні многими матеріали, їх знахідки в Уре свідчать про жваву міжнародну торгівлю. Золото доставляли із західних областей Індії, ляпіс-лазур — з території сучасного Бадахшана в Афганістані, камінь для посудин — з Ірану, срібло — з Малої Азії. В обмін на ці товари шумери продавали вовну, зерно й фініки.

З місцевої сировини ремісники мали у своєму розпорядженні лише глину, очерет, вовну, шкіру й льон. Бог мудрості Эа вважався заступником гончарів, будівельників, ткачів, ковалів і інших мастеровых. Уже в цей ранній період цегла зазнала випалу в печах. Для облицювання будинків користувалися глазурованими цеглами. ІЗ середини III тис до н.е. для виробництва посуду став уживатися гончарне коло. Найцінніші посудини покривалися емаллю й глазур’ю.

Уже на початку III тис. до н.е. стали виготовляти бронзові знаряддя, які до кінця наступного тисячоріччя, коли в Месопотамії почався залізний вік, залишалися основними металевими знаряддями. Для одержання бронзи до розплавленої міді додавали невелика кількість олова.

Джерело: http://www.countries.ru

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий