Древнє царство

“Столицею держави стало місто Тініс, розташоване у верхньому Єгипті. Тут була резиденція фараонів перших двох династій, які правили протягом 400 років (18 фараонів). При третій династії столицю країни перенесли у місто Мемфіс; ближче до дельти Нілу”.
Під час правління фараонів третьої і четвертої династії настає період найвищого піднесення Древнього царства, який характеризується строгою централізацією, бюрократичною монархією з необмеженою владою фараона, зміцненням воєнної могутності й численними завойовницькими походами за здобиччю та рабами. Фараони воювали в Лівії, Ефіопії, Азії, на суші і на морі, спустошуючи сусідні країни, привозячи в Єгипет десятки тисяч рабів, сотні тисяч голів худоби. Внаслідок цього виділяється, багатіє, зміцнюється духовна і світська знать. Виникають величезні маєтки — царські, храмові, вельмож, у яких працюють тисячі рабів і єгипетська біднота.
В період третьої — четвертої династії остаточно завершується централізація країни, внаслідок скасування автономії місцевих правителів і доцентрових сил. Майже повністю зникають пережитки первіснообщинних відносин тому, що формується класове суспільство.
Саме до цього періоду відносять створення грандіозних гробниць -пірамід. Перший цар третьої династії Джосер започаткував будівництво пірамід в приблизно 2600 р. до н.е.
“Його піраміда є найдавнішою, яка збереглася до наших днів. Особливо великих розмірів досягають піраміди фараонів четвертої династії — Сгофру, Хеопса, Хефрена (Піраміда Хеопса-найбільша з усіх-складена з понад 2 млн. кам’яних брил вагою від 2 до 40 тонн кожна. Висота піраміди  146 м ).”
Під час правління п’ятої династії  виявляється тенденція до політичної самостійності номів. Місцева знать посилює владу у номах, оскільки була настроєна вороже до столичної знатті і до централізованої влади. Номи різними способами намагались звільнити робітників від побудови пірамід, храмів, палаців тому, що це відривало від господарства велику кількість робочих рук. І як наслідок до нас дійшло з часів четвертої династії чимало “пільгових грамот” про звільнення храмових робіт інших господарств номів від “царських робіт”.
Період політичної роздробленості починається після шостої династії.
В цей період характерне посилення ролі і значення правителів окремих номів — номархів. Номархи широко застосовують благодійництво щодо бідноти, убогих. Наприклад, правитель Другого верхньоєгипетського нома пише в своїй гробниці: ”Я дав хліб голодному, одяг голому, яких я зустрічав у цій області. Я роздавав глеки молока, я повертав за бідних їх борги.”
Непосильні для господарства і населення нескінчені “царські роботи”, зростаючі податки, необхідність завершення будівництва іригаційних систем, набіги сусідніх народів й племен призвели до періоду розпаду єдиної держави, якій тривав понад 200 років.
Номи почали вести війни між собою, підкоряючись центральній владі.  Фараони сьомої та восьмої династій не мали майже ніякої реальної сили.   Стан такого порядку в країні привів до падіння рівня виробництва, припинення іригаційного будівництва і руйнування всього досягнутого.
Верхній Єгипет почав заболочуватися, внаслідок цього наступають один за одним роки голоду, що стало рушійною силою за об’єднання країни.
Після впертої боротьби вдалося об’єднати країну. В об’єднані були “заінтересовані заможні селянські господарства, які мали за мету обробіток так званих високих номів, по скільки ці землі можна було придбати в приватну  власність.”
Потреба великої кількості рабів зумовлює численні воєнні походи проти сусідів – африканців і азіатів. Нові завоювання включались до складу єгипетської держави.
“На півдні країни піднімається рух за об’єднання Єгипту”. На півночі центром об’єднання став Гераклеополіс, а на півдні – Фіви, які боролися за загально – єгипетське верховенство. “На перше місце виходить фінансовий ном, якому вдасться стати на чолі руху і успішного його завершення. Царі ХІ фінванської династії  кладуть початок новому періоду в історії Єгипту – періоду Середнього царства, коли Єгипет знову  став єдиною централізованою державою”.[1, 59] В цей період розвитку Єгипет досягає високих продуктивних сил. Удосконалюються знаряддя праці і засоби виробництва, розвивається культура і мистецтво. На цей час припадає освоєння бронзи і виготовлення виробів з неї, тому “період розвитку Середнього царства перш за все характеризується проривом на металургійному фронті” З’являється виробництво скла.
“В часи середнього царства в районі Меридонова озера були проведені масштабні осушуючі іригаційні роботи і площа озера з 2000 км2 зменшилась до 233 км2. На звільнених територіях  не тільки зазеленіли паростки ячменю, але і були побудовані піраміди царів Самусерта ІІ і Аменем-Хета ІІІ”
Відбуваються зміни в організації виробництва. Існують джерела про дрібні господарства, які оброблялись їх господарями і допоміжною працею рабів. В Єгипетських поселеннях  з’являються заможні “доми”, які включали цілий колектив родичів.
“Відбувається соціальне розшарування села: з’являються нові багачі – “сильні недзеси”, збагатілі общинники, які присвоюють общинні землі. Все це призводить до всенародного повстання в Єгипті у 1750 р. до н.е. Повсталі палили, руйнували палаци, храми, маєтки, вбивали експлуататорів, лихварів, наглядачів, чиновників, захоплювали і ділили землю, майно”
Повстання, які тривали в Єгипті декілька років дуже потрясли державу, її суспільно-економічну й політичну систему.
Особливістю економіки середнього царства являлось укріплення середніх господарств, відношення приватної власності, зв’язки з ринком, застосування рабської праці, певна незалежність. Царська власність ділиться на мілкі частини, які передаються в користування  землеробам з обов’язковою сплатою податків і виконання повинностей, як і в храмових господарствах. Всі “царські люди переписувались і розподілялись по професіях, після чого вони направлялись на роботу. в різні господарства, де вони і працювали. Такі працівники отримували заробітну плату або земельну ділянку за свою роботу.
“Послабленням єгипетської держави”  скористалися азіатські кочівники – гіксоси і варвари. Так гіксоси в кінці XVIII ст. до н.е. захопили всю Дельту, а потім сформували правлячі єгипетські династії. Цар гіксосів Хіон  об’єднав не тільки Єгипкт, Синайський півострів, Палестину Сірійський степ, а й йому вдалося об’єднати на деякий час  Верхній та Нижній Єгипет. Проте після його смерті почався рух за звільнення країни

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий