Культура стародавнього Ірану


Культура стародавнього Ірану в світлі археологічних досліджень. Гігантська імперська машина. Сфера права. Ахеменідське мистецтво. Релігія давніх іранців. Мораль, звичаї та повсякденне життя прадавніх персів. Від марновірства до зачатків науки. Культурні контакти давніх персів з навколишніми давньосхідними цивілізаціями. Значення культури стародавнього Ірану
У розпорядженні сучасної науки залишилося зовсім мало даних про культуру ранніх іранців, майже не відомо про їх вірування, звичаї, обряди. Більше інформації дають археологічні дослідження різних культових комплексів та образотворчих пам’ятників. Однак головні труднощі під час їх аналізу полягають у об’єктивності інтерпретації сюжетів окремих образів. Наприклад, зображення птахів та звірів, реальних і фантастичних, а також різних божеств та ритуальних предметів з Лурістану (Пів-денно-Західний Іран), особливо на бронзових поясах, срібних, золотих та бронзових пластинах, вотівних булавках, тлумачаться окремими вченими на основі авестійських міфів. Хоча такий порівняльний аналіз і дозволяє одержати певні дані про ранні етапи розвитку давньо-персидської культури, слід відзначити, що інтерпретація багатьох таких пам’яток починається словом «невідомо». Тому не треба дивуватися існуванню ряду гіпотез та припущень щодо давньоіранської культури, її зв’язку з давньоіндійською культурою.
Гадають що індоіранські племена спочатку мешкали в одній спільній прабатьківщині і лише пізніше, приблизно в II тис. до н. є., розмежувалися на дві гілки, одна з яких залишилася в Ірані, а інша відправилася в долину ріки Інд. До наших днів ця ідея грунтувалася лише на даних лінгвістів, які встановили надзвичайну порідненість не лише мов, а й назв головних божеств та найважливіших сюжетів тем Авести та Рігведи. У монументальній споруді, що нагадує фортецю і знаходиться на крайньому Сході сучасного Туркменістану (Того-лок-21), вздовж однієї із західних стін тягнеться ланцюжок на диво однакових камер, можливо, келій. Перше, що кидається у вічі, це їхні «незручні» розміри: вони дуже вузькі, хоча довжина цілком відповідає середньому людському зростові. Таке враження, що це келії аскетав, своєрідних самітників, пов’язаних з функціонуванням храму; Однак ортодоксальний зороастризм категорично відкидає аскетизм, що, в свою чергу, складає сутність брахманізму, адепти якого за допомогою аскетичних падигів намагалися досягти вищої сили духу й божественної могутності. Що, коли келії Тоголок-21 — приклад аскетичної практики, яка первісно могла бути загальною, а пізніше зберіглася в арійців, але була від-Мййута Зороастром? Тільки майбутні відкриття археологія зможуть прояснити це. питання, «інакше полягають справи з культурою Ахеменідського Ірану, свідчення про яку містяться-в: раді письмових джерел, окрім пам’ятників архітектури та мистецтва. Паеамиеред викликає увагу така спеціалізована сфера культури, як політика, де напрочуд дивне сполучення традицій та інновацій дозволило ахеменідам створити1 першу в стародавньому світі найбільшу поліетиічну імперію. Починаючи з 559 р. до н. є., протягом 80 років (менш ніж за одне покоління) перси створили гігантську імперську машину, яка ефективно функціонувала в державі з населенням в 10 млн чоловік і знаходилася на просторі від Греції до Ефіопії та від Лівії до Індії. Таким чином, перси були першим народом, який здійснив стару мрію: встановлення на Середньому Сході крупномасштабно! могутньої імперії з єдиним правителем та єдиною офіційною мовою, в даному випадку — арійською.
Правляча династія Ахеменідів (Кір, Камбіз, Дарій І та 1н.) використовувала своїх надзвичайно мудрих державцих радників та їхні організаторські здібності, завдяки чому були досягнуті великі успіхи у державному управлінні. Підкоривши Мідію, Вавілонію та Єгипет,, ахеменідські царі надали своїм завоюванням характер особистої унії з народами завойованих країн, коронувалися за місцевими звичаями й користувалися традиційними системами дат та методами управління, що склалися історично. Ахеменіди прагнули створити в завойованих країнах нормальні умови для розвитку економіки та транзитної торгівлі. Кір та Камбіз зберегли внутрішній політичний устрій в завойованих країнах, майже не змінюючи нічого, й надали завойованим народам місцеве самоуправління.
Однак повстання та сепаратистські тенденції заставили Дарія І провести в 518 р. н. є. реорганізацію та уніфікацію системи управління провінціями. В результаті було створено по суті нову адміністративну систему, яка до кінця панування Ахеменідів не зазнала істотних змін. Ця система забезпечила умови для бурхливого розквіту торгівлі та досягнення таких стандартів життя, яких до того людство не знало. Під час майже 200-річ-його правління Ахеменідів відбувалося вільне пересування людей, речей та ідей, а міста типу Вавілону перетворилися в космополітичні центри культури.
Давньоперсидська експансія здійснювалася шляхом воєн та завоювань, однак Ахеменіди не змогли б однією військовою силою зберегти панування над величезними цивілізаціями та їх різноманітною культурою. Незважаючи на те, що «спис персидського воїна може достатися далеко», за висловом Дарія І, територіальна цілісність імперії трималася на основі прекрасно налагодженої адміністрації та системи комунікацій, витонченої урядової структури, а також завдяки величезній терплячості до законів та традицій підвласних персам народів. Останнє було соціально-психологічним фактором величезної сили в забезпечені лояльності та підкоренні переможених народів. До цього слід додати, що Ахеменіди терпляче ставилися до релігій підкорених народів, щоб не створювати труднощів на шляху до мирного панування. У давніх персів була своя життєздатна релігія, на чолі пантеону богів якої стояв Ахурамазда — творець неба, землі та людини. Однак вони навіть не застосували ніяких спроб нав’язати свою віру іншим народам, більше того, вони надавали підтримки іншим релігіям та відповідним храмам, виходячи з концепції, що підлеглі їм народи мусять бути вдячними за це.
Ахеменідська держава існувала завдяки широкому використанню культурних, в тому числі й правових, релігійних, політичних, адміністративних та інших традицій підкорених народів. Персидська адміністрація часто використовувала в державному управлінні послуги представників цих народів. У Вавілоні, Египті, Малій Азії та інших країнах, як правило, суддями, завідуючими канцеляріями, градоначальниками, правителями областей, управляючими державними арсеналами, начальниками царських будівельних робіт були вавілоняни, єгиптяни, іудеї, арамеї, еламіти, греки тощо з їх багатовіковими технічним та адміністративним досвідом, знаннями місцевих традицій, звичаїв і законів. Давні перси освоювали найкращі досягнення своїх підлеглих народів, переподіляли їх у відповідності з логікою власної культури та використовували для дієвого управління всією гігантською імперією.
В ахеменідській державі існували найрізноманітніші правові системи та культури, від вкрай примітивних до високорозвинутих, а завоювання персів не привели до розриву правових традицій та норм підкорених народів. У вавілонських ділових паперах персидського часу зустрічаються типово іранські вислови «згідно закона царя». Вони зустрічаються і в Бехістунських та інших давньо-персидських надписах, а також у книгах Езри (VII, 26 та ін.) й Есфірь (І, 8 та ін.). Напевне, тут мається на увазі загальний правовий порядок, встановлений Ахе-менідами, а не єдиний загальнодержавний кодекс законів, який, за думкою більшості вчених, навряд чи існував.
У період царювання Дарія І проводилася інтенсивна робота з кодифікації законів підкорених народів, а також вивчення давніх законів, особливо кодексу Хамму-рапі. Діючі в різних країнах закони були призведені до єдиного зразку у масштабах даної країни, у разі необхідності й замінені відповідно політиці царя. Таким чином, право виконувало функції підтримки стійких, загальнозначущих кордонів у сфері соціальної взаємодії гігантської імперської машини з корінними народами.
Згідно Платону (Закони. 695 с), Дарій І установив закони, обумовив ними подать з підкорених народів, яку ще Кір обіцяв персам. Перси мали своє примітивне право, засноване на звичаях. Рішення царя були останньою інстанцією й не підлягали змінам. Але цар мусив правити відповідно традиціям персів, радитися з представниками семи знатних родин, котрі відігравали величезну роль у правовому житті країни. В особливо- складних випадках цар скликав раду з представників знаті. Він міг встановлювати нові закони, посилюючись на бажання Ахурамазди Основні принципи цих законів викладені в надписах Дарія І. У Бехістунському надписові він говорить: «Людину, яка була вірною мені, я нагороджую,
людину, яка була віроломною, я суворо караю. Милістю Ахурамазди ці країни (тобто країни держави) виконували мої закони. Як я говорив, так вони чинили… Говорить Дарій цар: Ахурамазда тому допомагав мені… що я не був віроломним, брехуном або злодієм, ні я, ні роди на моя. Згідно справедливості чинив я. Я не приніс зла ні слабому, ні сильному. Країни ті, що стали буремними, брехня зробила їх буремними. Ти, котрий будеш царем, бережися брехні сильно». За свідченням батька історії Геродота, персидські юнаки вчилися тільки їздити верхи конем, володіти луком та говорити правду. В політичному житті правдою була відданість цареві.
Звичайні злочини розглядалися царськими суддями, які призначалися з числа знатних персів до кінця життя та з передачею в спадщину своїх обов’язків. Вони розглядали тяжби між персами, а також тлумачили закони та звичаї. Вперше царські судді згадуються за Дамбі-зу II. За розповідями Геродота (V, 25), один з царських судей на ім’я Сисами брав хабарі. Камбіз наказав зідрати з нього шкіру, вичинити її й обтягти нею суддівське крісло хабарника. Потім Камбіз призначив суддею сина страченого, наказавши йому виносити рішення, сидячи на цьому кріслі. Інший царський суддя-хабарник був засуджений Дарієм І до розп’яття на хресті, але перед стратою цар вирішив, що минулі заслуги перевершують провину цього судді й наказав помилувати його. Після завоювання Єгипту царські судді вирішили призначити страту за кожного загиблого воїна з армії Камбіза десяти знатних єгиптян.
Злочини проти царя та його сім’ї каралися смертною карою. Часто за такі злочини карали всю сім’ю, що створювало кругову поруку Для допиту застосовували пліті й тортури скорпіонами. Покарання, як правило, за різні провини було дуже суворе. Гістієй — тиран Мілету — що повстав проти Дарія І, був розіп’ятий на хресті. Вже мертвому царевичеві Кіру Молодшому, який підняв бунт проти Артаксеркса II, «за звичаєм персі?» було відтято праву руку та голову. За свідченням Ксенофонта, у володіннях Кіра Молодшого у Малій Азії впродовж великих шляхів часто можна було бачити «злодіїв» з відтятими ногами, руками та виколотими очима. Отруювачів клали на широкий камінь головою й розчавлювали іншим каменем поки голова не розплющувалася. Особам, що не підкорялися владі, а іноді й наклепникам, відрубали голови. Загалом же слід враховувати той момент, що зведення персидських законів не збереглися до нашого часу, якщо не зважувати на окремі і, напевне, не завжди точні дані про них у грецьких авторів. У завойованих країнах діяли місцеві закони.
На грані VI—V вв. до н. є. формуються визначні риси мистецтва Ахеменідів: найсуворіша канонізація, що досягала навіть монотонності, прагнення до абсолютної симетрії, дзеркальна побудова одних і тих же сцен. Ці риси характерні для всіх рельєфів Персеполя — отворів дверей палаців, наприклад, па двох фасадах косяків були зображені не лише ідентичні сцени, а й ідентичні пояснювальні надписи. Персеполь одразу вражає розмірами платформи, висотою колон, колосальними людинобиками пропілеїв Ксеркса, рельєфами ападапи (прийомна зала палацу). Але, трохи звикнувши з цим, починаєш помічати повтори сцен, трафаретність фігур, канонічність поз та атрибутів. Рельєфи Персеполю—-це складна розповідь, але зовсім не гостросюжетна, а повільно надокучлива, з повторами цілих комплексів фігур та сцен.
Канони, створені ще за Дарія, не порушуються нічим у значно пізніше створених палацах Персеполя, в архітектурних прикрасах наскельних гробниць персидських царів, на пам’ятниках торевтики V—IV ст. до н. є. У Пер-сеполі народжується той імперський «ахеменідський стиль», який пізніше пануватиме на всій території, під-власній Ахеменідам. їх мистецтво було придворним монументальним мистецтвом, покликаним символізувати могутність держави та велич царської влади. Виясненню походження окремих елементів ахеменідського мистецтва присвячено багато досліджень. Але, як посилаються спеціалісти, мистецтво — не сума запозичених, а швидше, результат, одержаний в кінцевому підсумкові від нього, створене чимось більшим, ніж просте співпадаиня запозичених елементів. І хоча запозичення існувало, всі глибокі, найістотніші аспекти ахеменідського мистецтва залишилися повністю оригінальними, а саме це мистецтво не складає враження чужеземного як цілісного. Адже загалом воно — результат специфічних історичних умов, певної ідеології та соціального життя, що дали запозиченим формам нові функції та значення.
У скульптурі Персеполя присутній також пласт обра» зів Зівіе. Це насамперед рельєфи, що зображають бій царя-героя з демонами, силами зла, у тронній залі, а також капітелі колонпротоми різних страховиськ. Серед1 них — рогатий та. крилатий лев з хвостом скорпіона та Пташиними лапами, лев з ногами бика, страховисько-грифон з бичачим хвостом.
Таким чином, у Персеполі остаточно склалися норми ахеменідського мистецтва, або ж ахеменідського палацового стилю, які лише пізніше, в середині IV ст. до н. є., поповняться новими мотивами й образами. Ахемеиід-ський палацовий стиль розповсюдився надзвичайно широко, створивши фактичну єдність культури від Інду де побережжя Малої Азії.
В ахеменідській Персії існували різні релігійні уявлення. Релігії персидського народу, ахеменідських царів та магів не повністю співпадали, хоча різниця між ними поступово стиралася. Релігія персів нам в основному відома з творів античних авторів — Геродота, Страбона, Ксенофонта, Цицерона, Плутарха та in. Перси епохи .Ахеменідів були прихильниками давніх індоіранських божеств природи — Мітри (бога Сонця та Світла), Ана-хіти (богині води та родючості) тощо. Маги були учнями й послідовниками Зороастра (Заратустри) згідно з одностайними повідомленнями античних авторів. Перси не були зороастрійцями, послідовниками їх вчення, викладеного в Гатах — прадавніх частинах священної книги Авести, оскільки вони вклонялися божествам природних сил, які заперечували зороастрійці.
Загально відомо, що Зороастр не винайшов абсолютно нової релігії, а лише кардинально реформував існуючу до нього. Якщо врахувати, що в його вченні культ вогню, і особливо культ напою, що оп’яняє, займає головне місце, то, напевне, існувала культово-релігійна спадкоємність. Інша справа, що Зороастр видозмінив старі традиції, в тому числі й відмовився від пишних храмів, до мінімуму спростивши культові споруди та обрядовість. Доведено, що у зороастрійців богослужіння проходило не в храмах, а під відкритим небом, перед невеликими, нерідко природними, пагорбами, вкритими однією лише циновкою, на якій, за уявленнями стародавніх людей, посідали їх божества.
Зороастризм — давньоперсидська релігія, творцем якої є Заратустра, що жив між 1000 і 500 pp. до н. є. Характерною рисою цієї релігії є її практичний характep. Так, навіть добропорядність тут полягає не в звільпенні від мирського зла та від самого світу, а в знищенні зла й усього поганого в ньому, не у втечі від світу або в знищенні власного Я, а в утвердженні себе в світі. Для зороастризму характерний дуалізм, а саме: на початку світу існувало два боги — Ормузд, заступник добра, та Аріман, який стояв на чолі зла. У світі йде боротьба між силами добра й зла, яка врешті-решт повинна закінчитися перемогою бога Заратустри. Релігія Заратустри відіграла виключну роль в історії культури та релігії, оскільки без урахування давньоперсидських віруг вань та уявлень, особливо без притаманного їм дуалізму, досить складно вияснити остаточно генезіс іудаїзму, християнства та ісламу, їх подальшого розвитку, народження демонології та ангелології й багатьох інши* проблем. Саме зороастризм розвинув ряд доктрин, існуючих у сучасній християнській теології: доктрини про кінець світу, про воскресіння мерців на страшному суді; про спасіння, про останню битву між богами добра та зла, що закінчується перемогою Ормузда.
Проблемою зороастризму був дуалізм. В одному з його варіантів — зерванізмі (що був філософською розробкою про боротьбу добра та зла) дана проблема вирішується шляхом введення концепції нескінчеиого часу — вічного божества. Саме Час — Зерван—сотворив як Ормузда, так і Арімана. Культ Часу, обожніння Зервану є одним із наслідків давньоперсидського дуаліз-. му, що набув іпостась пантеїзму. Зороастризм ожив у III ст. н. є. у вигляді маніхейства, типово синкретичної релігії, що поєднала в єдине ціле елементи релігії Заратустри, гностицизму, буддизму та християнства.
Безсумнівно, інтерес являють собою повсякденне життя, мораль та звичаї давніх персів. У середині VI ст. до и. є., коли перси вийшли на арену світової історії, в них, зберігалися сильні пережитки родових стосунків. На той час перси славилися своїм помірним способом життя, За словами Геродота (І, 171, IX, 122), вони вбиралися в одяг із шкір тварин та в повстяні тіари, не вживали вино, їли не стільки, скільки хотілося, а скільки мали. За свідченням Ісайї (XIII, 17), іранці в ранній період не цінували срібло й не були пристрасними до золота.
Незабаром простота й скромність у харчуванні та одязі перетворилися на ідеологічний пережиток, що збе: рігєя тільки на час коронації персидських царів, коЛЙ Ахеменід, вступаючи на престол, мусив убратися в одяг, ідо носив, не будучи царем, Кір II — з’їсти небагато сушених фіг та випити чашу кислого молока, імітуючи таким чином засновника династії. Навіть .під час військових походів царі та знатні перси тепер возили за собою намети, повні золотих та срібних лож, столів, умивальників, ваз, чаш, дорогоцінних .килимів та Лн. Крім того, знатних нерсіе супроводжувало багато рабів-лікарів, євнухів та кухарів, які прислуговували їм навіть під час походів. Перси стали одягати,розкішні мідійські шати, носити золоті намиста, гребінки, браслети тощо. До столу персидських царів та знаті доставляли свіжу рибу з далеких морів, фрукти з Вавілону та Сірії.
Сім’я у давніх і персів не була моногамною, дозволя-лосямати багато законних дружин,.а також І наложниць. Можна було одружуватися й з близькими родичами, наприклад з племінницею або навіть з .єдинокровною сестрою. Заповітне бажання кожної -персиянки — мати дітей, для цього вона здійснювала ворожбу їй .молилася про одарення її хлопчиком. Щорічно цар роздавав;подарунки багатодітним батькам (Страбон, ХУ, 3, 17). Збереглися деякі дані й_про весільні звияаї. Під час банкету наречена, покуштувавши вина, еідалаоруч знареченим, який обіймав і цілував її. Мовобраяні їли від одного’ хліба, розрубаного мечем навпіл.
Давньоперсидські звичаї забороняли жінкам з’явля. тися перед сторонніми. Не випадково серед численних рельєфів у Перееполі.немає-жодногожіно«ого-зображен-ня. Плутарх писав, що пірсам .були притаманні дикі ревнощі не лише до дружин„а іідораб«ііь таналожниць. їх вони тримали під замком, щоб сторонні не бачили, а під час поїздок возили у закригах візках..Широко відома біблейська розповідь про те,.що персидський цар під час прийому звелів своїй дружині Вашті з’явитися на банкет, щоб показати її народові. Вона відмовилася підкоритися наказу чоловіка, і щоб не .порушити звичай, за що її позбавилисануцариці шиеретворилиіна звичайну наложницю.
Вдачі та звичаї давніх персів -викладені лу творах народів, що дивувалися ними. Маючи могутній рост та фізичну силу, перси володіли енергійною волею, загартованою в боротьбі з суворим кліматом та небезпекою кочового життя в FOpax та степах. Вони набули там бадьорості та серйозного погляду» на речі, а також побоювання у ставленні до сумрачно!’, непривітної сторони існування, яка весь час виявлялася в їх вдані, звичаях та релігії і яка могла б стати приреченням для усього їхнього духовного розвитку, коли б у них не жило таке сильне прагнення до світла, сили й підкорення зла.
Інтелектуальні здібності давніх персів полягали в ясному й тверезому розумові. Для них чужою були пишномовна фантазія індійців. їхні священні вірші були наділені красою, що в старовину траплялася рідко, та енергією. Навіть богословські спекуляції були, швидше, практичним аналізом керуючих буттям сил, ніж поглибленням та спогляданням. Тому їх релігійні культи, якими б цінними не були вони для виховання народу, носили неприємний відтінок завдяки своїм сухим Нмнам та втомлюючим обрядам. Однак у персів зовсім не було нестатку уявлення, вони володіли фантазією, необхідною для великих справ і великих думок. Не випадково їх погляд на існування був незвично широким: добро й зло, бог та людина, земне й потойбічне життя, містика йлогіка — все це сприймалося у формі різкого протиставлення, але вони могли поєднувати ці уявлення в певну, завершену картину світу.
У ахеменідській державі панувала атмосфера, що сприяла розвиткові культури і науки, тому такі визначні вчені, як Геракліт з Ефеса, вавілонський астроном Кідш-ну та багато інших (серед них і Геродот, частина життя» якого пройшла в Галікарнасі), були підданими персидських царів. Такі витвори мистецтва, як храм богині-Діани в Ефесі та Галікарнаський мавзолей, віднесепі стародавніми до семи чудес світу, також були утворені підлеглими Ахеменідів. Продовжувала існувати й розвиватися давня культура єгиптян, вавілонян, еламітів та інших народів.
Загальновідомі досягнення єгипетської та вавілонської медицини — муміфікація, хірургія, стоматологія, офтальмологія, терапія й ін. Разом з тим необхідно враховувати, що медицина в давнину була нерозривно пов’язана з магією, різними марновірствами, а люди були переконані, що хвороби викликаються злими духами, які потрапили до людського організму. Щоб вилікувати хвороби, лікар намагався вигнати злого духа з тіла хворої людини не тільки ліками, а й магічними заклинаннями. Часто лікарі з глини виліплювали зображення злих духів і розбивали їх, думаючи, що від цього хворий може вилікуватися.
Збереглося також багато своєрідних рецептів для профілактики хвороб — керівництва для попередженая або вигнання зла. Іноді для цього пропонувалося приносити жертви богам, стихійним силам природи, домашнім духам тощо, а також заборонялось їсти рибу у визначені дні. Один з ритуальних текстів говорив; «Якщо хтось побачить гадюку в перший день місяця нісанну або аяру, нехай удень чи вночі (ця) людина помре. Якщо життя їй дороге, вона мусить нанести собі глибоку рану на голові (і) поголити щоки. Протягом трьох місяців її буде долати біль, але (потім) вона вилікується». Можна стверджувати, що до лікарської діяльності вплелися елементи наукової медицини та марновірство.
Органічну частину науки складала філософія, яка, однак, на Стародавньому Сході, на відміну від античної Греції, не вирізнилася в самостійну, відокремлену від релігії галузь знань. Вже Гати Зороастра містили абстрактні філософські погляди, згідно з якими боротьба добра зі злом та їх протиборство закладені в людині, і вона мусить нести відповідальність за свої вчинки.. Геракліт, який жив наприкінці VI ст. до н. є., вважав основним законом всесвіту вічний рух (йому належить відомий вислів «все тече»), а основою всіх речовин — вічно живий вогонь, що не був створений ніким з богів та з людей.
Ще з шкільної парти всі знають про великі досягнення єгипетської та вавілонської математики, особливо у вирішенні геометричних задач з вимірювання площі, та у розвиткові арифметики в алгебраїчному напрямкові. Час персидського панування, особливо з V ст. до н. є. до завоювання країни військами Олександра Македонського, був найбільш творчим періодом вавілонської математичної астрономії. На той час існували астрономічні школи в Уруці, Сиппарі, Вавілоні та Борсиппі. Із повідомлень Плінія Старшого та Страбона відоме ім’я великого вавілонського астронома Набуріманна, котрий, не маючи телескопу, механічного годинника та сучасної математичної техніки, 24 століття тому обчислив фази місяця, затемнення сонця та місяця, що під силу лише сучасним астрономам, озброєним складними оптичними приладами та комп’ютерами.. Інший вавілонський астро-‘ ном Кідінну, який склав багато астрономічних текстів у V—IV ст. до н. є., відрізняв сонячний рік від тропічного й вирахував останній з помилкою у 7 хв. 17 сек. Він же ще до Гіппарха відкрив сонячні прецесії. Однак за всіх своїх успіхів вавілонська астрономія була нерозривно пов’язана з астрологією, що намагалася передбачити майбутнє по зірках. Астрономічні тексти, зокрема, містять вказівки про зв’язок між зірками й тими чи Іншими хворобами. Але на той час, коли наступив кінець персидського панування у Вавілонії та інших країнах стародавнього Сходу, місцева наука практично вже вичерпала можливості свого розвитку. Однак перш нїж зійти зі сцени історії, багато видатних досягнень давньо-східної науки були запозичені стародавніми греками.
Розквіт культури в ахеменідській державі пов’язаний з тим, що перси широко використовували культурні досягнення багатьох давньосхідних народів. Ще Геродот від-йначив, що «звичаї іноземців перси сприймали значно з більшою охотою, ніж усі інші народи. Вони вдягають навіть індійські сукні, вважаючи їх кращими від тузем-них, а для війни вони одягали єгипетські панцирі»., Давньоперсидська релігія набула ассіро-вавілонського впливу. Легенда про всесвіт та світову катастрофу на-, гадує вавілонський міф про створення світу та всесвітній потоп. Бог вогню вступає у двобій з драконом Дахакою абсолютно так само, як вавілонський бог Мардук з чудо-виською Тіамат. Персидського царя зображали героєм, що перемагав фантастичного звіра, так само як і давньо-шумерського царя й героя Гільгамеша, розповідь про подвиги якого набула широкого розповсюдження в усій Передній Азії. Нарешті, верховного бога Ахурамазду перси зображували у вигляді небесного царя, що знаходився у крилатому сонячному дискові, який сильно нагадує аналогічні зображення верховного бога ассірінців — Ашшура.
Багато запозичили давні перси й з мистецтва сусідніх народів. Рельєфи, що покривали стіни великих палаців, своїми сюжетами, а частково й своєю технікою, досить близькі до рельєфів ассірійської та нововавілон-ської епохи. Застосування терас та сходів, а також величезних статуй геніїв-охоронців царського палацу у вигляді фантастичних тварин поріднює архітектуру Персії із зодчеством народів давньої Месопотамії. Нарешті, досить широке використання колон було запозичено персами в Єгипті.
Заслугою персів є творче уміння переробляти всі ці іноземні елементи у єдиному монументальному худож ньому стилі, який часто зустрічається в руїнах царських, палаців, що збереглися в Персеполі, і особливо у прекрасних рельєфах, що зображують данників персидського’ царя. У давньоперсидській релігії та мистецтві персів можна віднайти деякі сліди грецького впливу. Так, на фасаді давньоперсидської гробниці, що зветься «Годувальниця та книгиня», збереглися дві протодорійські колони. З іншого боку, перси, безсумнівно, зробили певний вплив на розвиток античної культури. Характерний у цьому відношенні давньоперсидський релігійний дуалізм, який пояснював вплив природи на життя людей довічною й постійною боротьбою бога світла з богом мороку. Це релігійне вчення значно вплинуло на розвиток грецької релігійної філософії, зокрема, на розвиток давньогрецького гностицизму, та у якомусь відношенні лягло в основу християнської релігії.
На східних кордонах Персія розташувалася поруч з індійськими племенами, зокрема, з тими, що селилися в індійській області Гандхара. Відомо, що персидські царі здійснювали військові походи до областей Північно-: Західної Індії й тому спілкувалися з племенами, що їх заселяли. Під час розкопок в Індії було знайдено скульптури, що свідчать про проникнення давньогрецького мистецтва у ці віддалені східні області. Таким чином, давня Персія виступала мостом, що поєднував далекий східний світ з країнами Передньої Азії, із світом античної культури.
Ахеменідська Персія була першою в світовій історії державою, що проголосила цілком терпляче й доброзичливе ставлення до культурних традицій десятків народів та племен. Постійні етдічпі контакти сприяли поступовому виникненню по суті нової культури, до якої всі народи ахеменідської держави внесли свою лолю. Пізніше ця культура сприяла перемозі елінізму, що став, зокрема, результатом синтезу культур греків та східних народів.
Соціально-економічні та політичні інститути й культурні традиції, що склалися в ахеменідський період, відіграли велику роль у світов-ій історії й збереглися протягом багатьох століть, обслуговуючи держави Олександра Македонського та ін. Вавілонське право, що до-сягло вінця свого розквіту при Ахеменідах, продовжувало існування за Селевкідів та парфянських правителів’ і зробило певний вплив на формування римського права.
Успіхи вавілонської астрономії, єгипетської медицини1 та грецької філософії, що спочатку виникла й розвивалася у підвладній персам Малій Азії, по праву вважаються найвищими досягненнями давніх культур. Твори мистецтва, створені персидськими майстрами більше 2000 років тому, і нині вражають оригінальністю сюжетів та досконалістю форм. У сфері художньої культури Давнього Ірану важливу естетичну роль відігравало світло. Палацові зали персидських царів були залиті світлом, на відміну від напівтемних давньоєгипетських палаців. «Більше світла»—цей естетичний принцип, злившись з етичним, сформований у «Вендидаті»—жодній з пізніх книг Авести. Естетичні уявлення давніх персів стали традицією для наступних поколінь і увійшли до фонду світової культури. Все це пояснює велиичезну цікавість до культури ахеменідського Ірану.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий